В роки Другої світової війни країни-учасники змагалися у винайденні зброї, яка мала б поставити крапку в кривавому побоїщі. Військове відомство США спробувало розробити корабель, невидимий для радарів і магнітних мін противника. Під час досліджень створили «електромагнітний міхур» — екран, який мав би відбивати випромінювання радарів від суден.
Однак.. Тієї ж миті корабель з’явився в доках порту Норфолк (Вірджинія), а потім перемістився назад у Філадельфію. Це був неабиякий, хоча й випадковий, науковий успіх. Який, щоправда, обернувся трагедією для екіпажу: члени команди втратили орієнтацію в часі та просторі, багато моряків не могли пересуватися, не опираючись на стіни. Майже всі, хто вижив у цьому електромагнітному пеклі, здавалися божевільними: вони запевняли, що побували в майбутньому. Після тривалої реабілітації їх комісували з флоту як «психічно неврівноважених». Нині Філадельфійський експеримент уважають найвідомішим дослідом із маніпулювання простором і часом. Звісно, якщо він реальний.
Фактор Ейнштейна
Кажуть, в основі Філадельфійського експерименту лежить доволі заплутана наукова теорія Альберта Ейнштейна, яка називається Єдина теорія поля. Офіційно її вважають незавершеною. Неофіційно — завершеною і навіть випробуваною, однак надто страшною за своїми наслідками, до яких людство наразі не готове. За деякими даними, А. Ейнштейн особисто стежив за випробуванням на «Елдріджі».
Суть Єдиної теорії поля в тім, аби за допомогою єдиного рівняння пояснити математичним шляхом взаємодію між усіма фундаментальними універсальними силами: електромагнетизмом, силою тяжіння і ядерною енергією.
Власне намір створити об’єднану теорію поля ґрунтується на припущенні, що всі фундаментальні взаємодії, а також усі частинки, з яких складається речовина, — це різні прояви одного фундаментального поля.Якщо припустити можливість повної розробки такої теорії, то її остаточні рівняння повинні включати також світлові та радіохвилі, чистий магнетизм, рентгенівські промені та саму матерію. Це надзвичайно складна проблема — Альберт Ейнштейн присвятив досягненню такої мети левову частку свого життя і навіть на схилі літ часто скаржився, що недостатньо знає математику, аби розв’язати цю задачу.
Однак менш ніж за два роки до своєї смерті вчений заявив про «винятково переконливі» результати пошуку математичних доказів взаємозв’язку між електромагнетизмом і силою тяжіння. Тож існує думка, що саме Філадельфійський експеримент підтвердив деякі теоретичні постулати генія. Але навіть якщо це так, то відомості про це строго засекречено. Про те, що біля берегів Філадельфії щось колись відбувалося, стало відомо цілком випадково.
Загадкове листування
Усе почалося з Моріса Кетчума Джессупа. Це була людина з різнобічними інтересами — астрофізик, математик, письменник, який, зокрема, цікавився феноменом «літаючих тарілок». Зібравши чимало матеріалу, він написав книгу, яка мала стати науковою спробою відповісти на запитання, що таке НЛО. Видання «Аргументи на користь НЛО», що вийшло
1955 року, не стало бестселером, але саме після його опублікування Джессуп одержав дивний лист, автор якого — Карлос Мігель Альєнде — серйозно зацікавився згаданою в книзі здатністю до левітації. Почалося листування, яке мало дуже несподівані наслідки.
В одному з листів Альєнде розповів, що із серпня 1943 року по січень 1944-го він служив на кораблі «Ендрю Ф’юрест» як член палубної команди. Й одного разу став свідком того, як зник корабель. За його словами, для цього використали якісь силові поля: «Працювала величезна кількість статичної електрики». Альберт Ейнштейн, за його словами, був присутній на певному етапі експерименту.
«Отже, ви хочете почути про великий експеримент Ейнштейна? — писав Карлос Мігель Альєнде. — Знаєте, я дійсно занурив руку по лікоть у його унікальне силове поле, що струменіло проти годинникової стрілки навколо цього маленького піддослідного корабля. Я відчував тиск цього силового поля. Я бачив, як повітря навколо корабля ставало темнішим. Через кілька хвилин я побачив, як хмарою піднімається вгору молокоподібний зеленуватий туман. Думаю, це був туман з елементарних часток. Я також бачив, як після цього DE-173 (офіційна назва «Елдріджа») швидко став невидимим для людського ока. І при цьому залишився відбиток кіля і днища корабля в морській воді».
Після цього, каже він, силове поле буквально виштовхнуло його руку, при цьому вибивши з рівноваги. Але найцікавіше, що Альєнде описав наслідки експерименту для людей. До слова, саме ці красномовні оповіді стали причиною того, що багато хто не вірить у Філадельфійський експеримент. За його словами, деяких офіцерів і членів команди того корабля тримали у відповідних закладах, «де вони отримували кваліфіковану наукову допомогу, коли або «злітали», як вони самі це називають, або «злітали і застрягали», що стало наслідком занадто довгого перебування в магнітному полі.
Якщо хтось «застрягає», то не здатний рухатися з власної волі. У такому разі один або двоє товаришів, які перебувають поруч, повинні підійти і торкнутися до нього, тому що інакше той «змерзне». Зазвичай «заморожений» утрачає глузд, верзе нісенітниці, якщо «заморозка» тривала більш ніж день за нашим відліком часу. «Я говорю про час, але … «замерзлі» сприймають плин часу по-іншому, ніж ми. Вони схожі на людей, які перебувають у сутінковому стані: живуть, дихають, чують і відчувають, однак не сприймають настільки багато чого, немов існують лише на тім світі. Вони сприймають час не так, як ви або я», — писав Карлос Мігель Альєнде.
Також він описав, що один із членів команди просто зник «крізь» стіну власної квартири на очах у дружини й дитини, а двоє інших членів команди зайнялися і горіли протягом 18 днів. При цьому Альєнде прямо називав причиною цих явищ дослідження Ейнштейнової Єдиної теорії поля. Він наполягав, що теорія, яку вважають незавершеною, такою насправді не є. Просто Альберт Ейнштейн, коли побачив катастрофічні наслідки її застосування, вилучив частину документів, при цьому керуючись не стільки математичними постулатами, скільки гуманістичними.
Просторовий прорив?
Моріс Кетчум Джессуп спочатку хотів відмахнутися від цих одкровень як занадто фантастичних. Однак його зацікавила велика кількість подробиць, які наведено в листах: імена, географічні пункти та події. Чоловік розпочав власне розслідування. Відвідини архівів, розмови з військовими, вочевидь, дали йому низку підтверджень, що врешті вилилося в таке зізнання: «…Експеримент дуже цікавий, але страшенно небезпечний. Він занадто сильно впливає на людей, які беруть у ньому участь. У досліді використовували магнітні генератори, так звані «розмагнічувачі», які працювали на резонансних частотах і створювали неабияке поле навколо корабля. Практично це давало тимчасове вилучення з нашого виміру і могло б означати просторовий прорив, якби тільки було можливо втримати процес під контролем!»
1959 року Джессуп загинув за загадкових обставин — його знайшли у власній машині, де він задихнувся від вихлопних газів. Офіційною версією вважають самогубство, однак досі є чимало людей, які вірять, що причина смерті вченого — надто ретельне вивчення Філадельфійського експерименту.
Керівництво ВМФ США як могло відхрещувалося від Філадельфійського експерименту, заявляючи, що нічого такого 1943 року не було. Але багато дослідників не повірили уряду. Вони продовжили дослідження Моріса Кетчума Джессупа й отримали деякі результати. Наприклад, знайшли документи, які підтверджують, що з 1943-го по 1944 рік Альберт Ейнштейн перебував на службі в морському міністерстві у Вашингтоні. З’явилися свідки, одні з яких на власні очі бачили, як зникав «Елдрідж», інші тримали в руках папери з розрахунками Ейнштейна, який мав дуже характерний почерк. Відшукали навіть газетну вирізку статті тих часів, що оповідає про матросів, які зійшли з корабля і розтанули на очах очевидців. Однак головного — документів — знайти так і не вдалося. Судові журнали «Елдріджа» (це, до речі, реальний корабель, який після служби в Штатах продали Греції) зникли, а вахтові журнали корабля супроводу «Ф’юрест» було знищено за вказівкою згори.
Водночас існує версія, що експерименти з простором і часом, які започаткували у 1940-х роках біля Філадельфії, тривали до 1983 року. Тоді на авіабазі ВПС «Нелліс» (штат Невада) відбулися перші випробування двох суперлітаків, що їх спроектувала фірма «Локхід». Це були майже непомітні для радарів знамениті «Стелси», створені з урахуванням «технології малої помітності». Подейкують, працівників «Локхіда» тоді вразило масове захворювання, симптоми якого схожі на хворобу членів «Елдріджа». Дотепер ніхто так і не відповів на запитання, що ж насправді трапилося в порту Філадельфії 1943 року.
До теми:
Продовження в Монтауку
Кажуть, результати Філадельфійського експерименту лягли в основу нового надсекретного проекту, який назвали «Монтаукським» — за місцем розташування бази (поблизу містечка Монтаук, штат Нью-Йорк). Завданням дослідників було зрозуміти причини руйнівного впливу на людину експерименту з «Елдріджем» і забезпечити її певним полем, яке рятувало б від побічних ефектів, що виникають під час переміщень у просторі та часі. За легендою, експерименти тривали до 12 серпня 1983 року, коли стався інцидент, пов’язаний із відкриттям часового «тунелю» у 1943-й.
